До світанку я відходив в країну, де дрімають зачакловані квіти…
перед тим осушивши сповна свій отруйний бокал.
Відійшов, а в пилюці лишились непомітні краплинки Добра…
До світанку я відходив у Мрію під клинками схрещеними злості:
з них скрапала отрута, впікаючи язви в цнотливій душі…
Я ж хотів притягти до позову Долю, котра сказилась вночі…
До світанку я відходив і плакав: хто ж мені побажає удачі,
якщо смертним серпом кожен скрючивсь язик?..
А за мною направились тіні… Тіні тих, хто ніколи уже
не пізнають від Істини радість…
1986 (диплом “Червона рута-1989”)
© Юрій ПЕРЕТЯТКО