То був лиш сон, як світло зірки…
То був лиш сон, як танець смерті…
То був лиш сон душі моєї, коли померли кращі мрії…
Убиті злом руки твоєї…
Там був лиш сніг — багато снігу —
і білий сад льодових лілій…
В тім кришталевім безгомінні пухлина ракова зродилась…
Троянди чорні — смерті квіти!..
Там була вежа мармурова —
у високості недосяжній
вона звучала тим акордом, що кращих в світі не буває…
Але він щез в пітьмі назавжди…
© Юрій ПЕРЕТЯТКО