Як можна відразу ж здогадатися, як то кажуть, “і до ворожки не ходити”, велика Орійська (протоукраїнська) цивілізація у географічному центрі Європи (праматір мінімум половини вищезгаданих ), не була згадана в багатотомнику і півсловом. Зате Мінойська презентується як предок Еллінської (відтак Візантійської, Кельтської, Скандинавської, Західної, Руської) і Сирійської (відповідно Перської, Іранської і якимсь незбагненно-абсурдним чином Арабської та Єврейської) цивілізацій.
Побачити на карті ситуацію в північному Причорномор’ї (Україні) вченому не ставало духу, адже тогочасна “світова наукова думка” безапеляційно визнавала з’яву “сучасної цивілізації” виключно на берегах Середземномор’я. Крім того домінуюча і донині негласна клерикально-суспільна домовленість забороняла виходити у своїх теоріях далеко за межі юдейської (відтак і християнської) дати т. зв. “створення світу”, а саме 3761 р. до н.е. Отже п. Арнольд був впевнений, що усі цивілізації почали виникати лише 6000 років тому (4000 років дне)…
Хронологічна війна
Здавен відомо, що історія — це така собі точка зору, яку нав’язують узурпатори завойованим. Історія світу завжди творилася найманими “борзописцями” у славу замовників — царів, магнатів чи просто багатеньких лихварів. В ній прославлялися переважно ватаги грабіжників чи купки збочених олігархів, нав’язувалися ті чи інші домінуючі в той чи інший час ідеологічні стереотипи, смакувалися подробиці кровопролитних боєнь з метою пограбування сусіда чи сумнівні розваги “бомонду” деградуючих імперій…
З другого боку — “хто не знає минулого, той не має майбутнього”. Хронологічна війна — один з найпотужніших видів експансії, який стоїть в ряду “інформаційних воєн”, забираючи в народів їхню історичну пам’ять і, таким чином, сприяючи духовному поневоленню.
Для того, щоб простолюд ніколи не розібрався у перипетіях “історії” створюються різноманітні “наукові” інституції, де фабрикуються відповідні підручники і готуються відповідні кадри. Трохи зусиль — і через два-три покоління “чорне” стає “білим” та навпаки… Відповідні спецслужби тим часом “замітають сліди” — “випадково” чи навмисне згорають бібліотеки, замокають архіви, розграбовуються колекції, в невідомому напрямку зникають цінні раритети, а інколи і фахівці…
… Україна-Орійщина, як ключовий центр сучасної цивілізації, завжди знаходилася у вирі історичних фальсифікацій. Ще б пак, адже її “хотіли” всі пізніші “імперії” світу (такий собі “едіповий комплекс”). Відтак, завойовуючи ці благодатні землі, кожен узурпатор писав для себе відповідну історію, щоб виправдати свою присутність в праматеринсьому лоні. Справедливості заради, варто зазначити, що завойовники приходили і зникали, а Україна залишалася, хоча часто із значними людськими та ресурсними втратами. Який би ще народ виніс втрату понад 30.000.000 осіб лише за якісь 20 років початку ХХ століття і залишився в історичному процесі?..
Майже до кінця XIX ст. вважалося, що усі сучасні народи походять від Ноєвих синів — Хама, Сіма та Яфета, які висадилися після “всесвітнього потопу” на горі Арарат. Ця думка тривало і активно підтримувалась усіма християнськими “мислителями”, які проте не давали відповіді на запитання: “А звідкіля взялися китайці, американські індійці, австралійські аборигени тощо?”, бо про таких вони просто нічого не чули. Лише деякі особливо проінформовані особистості знали, що за межами крихітної “юдохристиянської Ойкумени” існують древні орійські Віди, відомі за багато тисяч років до т. зв. “створення світу”, або епоси Сумерії (Мезопотамія), де метафорично змальовані життєтворчі процеси та потопи за тисячі років до написання Тори, чи просто вкриті сивою давниною космогонічні легенди багатьох народів світу…
Підконтрольна церковній владі європейська наука кілька століть нав’язувала людям своє бачення цивілізаційного алгоритму, визнаючи лише Ассиро-Вавілонське, Мідо-Перське, Греко-Македонське та Римське державні утворення. Після “епохи просвітництва”, в угоду “прогресивним тенденціям”, в підручники почала потроху просочуватись інформація, що цивілізацію начебто започаткували єгиптяни, бо вони (а чи вони?) десь у 2800 до н.е. “збудували піраміду”. А трохи пізніше “вчені мужі” заговорили про шумерів (сумерів). Все це робилось дуже акуратно, щоб, не дай Боже, не вийти за рамки вищезгадуваного біблейського “створення світу”…
Але несподівано в “академіків” почались проблеми. Археологічні дослідження допитливих активістів почали відкривати світові незбагненні факти, які максимально намагались приховувати від простолюду “сильні цього світу”. Тисячолітня дурилка почала розсипатись в порох: 1872 р. — відбулася розшифровка клинописних табличок з Ніневії з сакральними текстами, 1871 та 1876 рр. — знахідка Шліманом троянської та мікенської культури, які сильно пахли північночорноморським гіперборейським духом, а в 1897 р. — удар “нижче пояса” — відкриття В. Хвойкою високотехнологічної Трипільської культури в Україні — попередниці усіх цивілізацій світу, а вслід за нею, в неперервності Орійської величі — виокремлення В. Городцовим та іншими вченими “середньодніпровської”, “катакомбної” та “зрубної” культур на початку ХХ ст…
Центр цивілізації почав вислизати з рук бажаючих бачити його в пустелі Аравійського півострова і став плавно переміщатися туди, де він і був споконвіку — до берегів Дніпра. Скільки дисертацій пішло насмарку, скільки академічних зарплат було виплачено надарма, скільки тисяч тон надрукованого паперу виявились макулатурою… “Система” не могла змиритись з таким світоглядним перелаштуванням ще довго.
Але історія, яку змушені сьогодні вивчати українські діти і далі залишається або греко- або москвоцентричною, або юдохристиянською — лише б не українською… Майже до кінця ХХ ст. історія України викладалась приблизно так: якась підозріла бездержавна територія, малонаселена дикими варварами-паґанами, до яких час від часу наїзджають зграйки обов’язково іраномовних скіфів, сарматів чи германомовних ґотів, приносячи з собою “культуру” і “порядок”; то раптом з’являються фелюки з десятком-другим грецьких спекулянтів, які засновують “міста”, яких в Україні до того ніколи не було (про набагато давніші трипільські “городища” з десятками тисяч жителів — мовчок) чи “славні” работорговці-хазари, які засновують Київ-Самбат; то раптом виникають якісь потужні і непереборні “гуни” чи “печеніги”, ставлячи усіх на коліна, проте кудись безслідно зникаючи за кілька років (усі слов’яни відразу ж перетворюються у рабів-“славів”)… Самі ж українці невідомо звідки народжуються в колисці “трьох братніх народів” не раніше XV ст. та і то ненадовго — до “переяславської ради”, після якої автоматично стають “малоросами”…
Хто годував протягом тисячоліть усю європейську (і не тільки) спільноту пшеницею та медом, хто подарував світові колесо та прирученого коня, хто вбрав людство в штани та посадив на лаву — популярна історія звично і скромно замовчує…
Археокультури на території України
Сліди перебування людиноподібних археоантропів часів раннього палеоліту виявлені в Україні в багатьох місцях (Лука-Врублівецька, Королеве, Молодове, Житомирська стоянка, Мізин, Амвросіївка, Киїк-Коба тощо). На стоянках були знайдені житла, сліди вогнищ, прикраси і примітивні інструменти. Але це не означає, що протоукраїнці, а відтак і протоіндоєвропейці такі древні, адже істоти, що населяли тоді південний схід Європи були, ймовірно, прибулими неандертальцями, про виникнення яких мало що відомо. Вони проходили на цій планеті свій життєвий цикл протягом майже мільйона років, виконуючи якусь місію, аж поки близько 40 тисяч років тому трансцендентними “богами” (нп., як це зображено на “шумерських табличках”, але явно не “еволюцією”) були створені більш досконалі істоти — кроманьонці, які згодом тотально винищили своїх попередників…
А пізніше відбувся згадуваний практично у всіх легендах та переказах народів світу т. зв. “всесвітній потоп”, з відповідним “порятунком” найбільш якісного людського біоматеріалу (що також визнають усі “релігії” і що підтверджується багатьма науковими даними). Незворотнє колесо Божого Задуму прокрутилося так, що саме Україна опинилась в центрі містичного трикутника нового “расотворчого котла”, ставши територією, де повинна була зародитись “п’ята раса” (за визначенням езотеричних філософів). Черговий могутній льодовик саме простерилізував територію і почав відступати, танучи і звільняючи місце для наступного етапу Творення. За попередні періоди тут скопичилось усе, щоб запустити цивілізаційний процес — оптимальні кількості корисних копалин, розмаїття флори і фауни, природнє відмежування від зовнішніх впливів, слабке радіаційне випромінювання Українського кристалічного щита.
Таким чином, зародження Білої цивілізації відбувалося під час четвертого — валдайського — криговика (близько дванадцяти тисячоліть тому), який зупинився тоді на теренах сучасної Балтії (попередній — дніпровський — доходив майже до Карпат і гирла Дону). За участі “неоантропів” згодом відбулась т. зв. “неолітична революція”, коли білошкіре і світлооке населення від Дунаю до Дону спочатку оговталося від катаклізму, а потім незбагненним чином різко структуризувало суспільство, освоїло кераміку, одомашнило собаку та коня, виплавило залізо, винайшло колесо, навчилось пекти хліб, будувати хати, щоб потім вирушити з цими знаннями “у світ” і поділитись ними з більш відсталими, хоч і значно древнішими монголоїдами і негроїдами в різних кутках планети…
З того часу (XІ-VIII тис. до н.е.) і починається активна історія сучасного людства, беручи початок з території (від Дунаю до Дону), центр якої завжди знаходився біля берегів Дніпра…
На жаль, у скороченому викладі, неможливо подати бодай короткий опис культур і цивілізацій, матеріальні свідчення про які віднайдені на території “української пустки” (трактовка в стилі недавньої офіційної історії), але достатньо одного лиш їхнього побіжного переліку, щоб зрозуміти суть питання — “хто звідки взявся?”:
… = Мізинська культура (XXX-XIII тис. дне)… = Деснянська культура (протягом ХІІ – ІХ тис. дне); = Свідерська культура (протягом Х – VІI тис. дне); = Тарденуазька культура (протягом VII – V тис. дне); = Буго-Дністровська культура (≈ 6000 – 4500 рр. дне) — протофракійська; = Дніпро-Донецька культура (≈ 6000 – 4000 рр. дне) — динарська (перше колесо); = Азовсько-Дніпровська культура (≈ 5600 – 4600 рр. дне); = Трипільська культура (≈ 5500 – 2600 рр. дне, виявив В. Хвойка в 1897 р.) — великі екоміста і культурне хліборобство; = Сурсько-Дніпровська культура (≈ 5000 – 4000 рр. дне); = “культура лінійно-стрічкової кераміки” (≈ 4200 – 3800 рр. дне); = Середньостогівська культура (≈ 4000 – 2500 рр. дне, досліджувалась Дніпробудівською експедицією 1927-33 рр.) — застосування возів; = Тиська культура (≈ 4000 – 3000 рр. дне); = “культура ямково-гребінцевої кераміки” (≈ 3500 – 2500 рр. дне); = “культура лійчастого посуду”(≈3500 – 2500 рр. дне) — масові Орійські переселення в Сумер і Сіндостан; = Середньодніпровська культура (≈3000 – 1500 рр. дне, виділена В. Городцовим на початку ХХ ст.); = Кемі-Обинська культура (протягом ІІІ тис. дне); = “культура кулястих амфор” (протягом ІІІ тис. дне); = “ямна культура” (2500 – 1700 рр. дне) — культура “аріїв”; = Усатівська культура (2400 – 2000 рр. дне, подекуди датується з сер. IV тис. дне, виявлена М. Болтенком в 1921 р.) — крито-мікенські паралелі; = “культура шнурової кераміки” (2300 – 1700 рр. дне) — “бойові сокири” (протокельти) і наступні масові розселення (тепер на захід); = “катакомбна культура” (2000 – 1250 рр. дне, виділена на початку ХХ ст. В. Городцовим) — кімерська епоха (щойно в кінці цього періоду десь там, на периферії такі події, як “Троянська війна” і “втеча Мойзеса з Єгипту”); = Станівська культура (протягом ІІ тис. дне); = Стрижівська культура (протягом ІІ тис. дне); = “зрубна культура” (1600 – 1100 рр. дне, виокремлена у 1905 році В. Городцовим) — сколотська епоха; = Тщинецька культура (1600 – 1100 рр. дне) — протослов’янство; = Комарівська культура (1500 – 1000 рр. дне, виділена в 1934 р.); = Лужицька культура (1300 – 350 рр. дне); = Ноа культура (1250 – 1000 рр. дне); = Гава-Голіградська культура (1200 – 800 рр. дне) — різновид “гальштадської”; = Висоцька культура (1100 – 600 рр. дне, виявлена у 1895 р. І. Шараневичем); = Білогрудівська культура (1100 – 700 рр. дне, виявлена 1918-27 роках П. Курінним) — слов’янство; = Латенська культура (1100 р. дне – 300 ст. нашої ери) — кельти; = Чорноліська культура (820 – поч. 680 рр. дне) — в цей час щойно почалася інвазія в Україну торгашів з Іонії; = Юхнівська культура (600 – 100 рр. дне, відкрита Д. Самоквасовим в 1873 р.); = Дяковська культура (500 р. дне – 500 р., виявлена 1864 р. Д. Самоквасовим); = Зарубинецька культура (200 р. дне – 200 р., виявлена 1899 р. В. Хвойкою); = Пшеворська культура (200 р. дне – 400 р.) — венеди; = Черняхівська культура (перша половина І тисячоліття, виявлена В. Хвойкою у 1899 р.) — анти і ґоти; = Київська культура (200 – 500 рр.); = Празька культура (500 – 800 рр., виділена І. Борковським у 1939 р.); = Роменсько-борщевська культура (700 – 1000 рр.)… і так далі.
Перелік далеко не всіх вищеназваних культур з ареалами їхнього базування (і приблизними датами існування) свідчить про безперервність і спадкоємність єдиного генотипу на території сучасної України. Навіть якщо якийсь етнос повертався після тисячолітнього мандрування світами, дещо видозмінений кровозмішуванням з представниками інших рас, то все одно його базова основа залишалась батьківською. Ті що залишались в далеких краях, переважно асимілювались серед місцевих аборигенів, покращуючи їхній генотип і створюючи кардинально нові расово-етнічні спільноти. В результаті бачимо, що саме територія сучасної України споконвіку була реактором народження і етнотворення усіх представників сучасної цивілізації.
© Юрій ПЕРЕТЯТКО, 2011
(уривок з книги “Ода Оріям”, скорочено)