Під час одного із здвигів частини Орійських племен на схід — а такі відбувалися вже з VI-го і до середини ІІ-го тисячоліття до нашої ери — Відичні знання з Надчорномор’я потрапили на територію Індостану, де частково і збереглись, записані брахманом В’ясою на початку І тис. до н.е. ( за езотеричною версією — у 3100 р. до н.е. після битви на полі Куру). До того часу Віди передавалися лише усно в волхвівсько-друїдсько-брахманському середовищі, потрапляючи в уми тривало підготованих адептів і вже через них — дозовано в середовище простолюду…
Проте в матеріальному (проявленому) світі невідворотньо розгортався час Калі-Юги, найтемнішого періоду розвитку людства, і відаючі мудреці, розуміючи, що вони незабаром можуть бути фізично знищені силами “князя темряви”, вирішили письмово зберегти Священні Знання для нащадків. І вчасно…
Вже через кілька сотень років жрецька спільнота від Британії до Пенджабу була жорстоко винищена військовою потугою нижчої варни, яка з політичних і меркантильних міркувань порушила усталений тисячоліттями хід подій, “вогнем і мечем” нав’язавши довірливим селянам-вайш’ям чужинські поняття, правила і закономірності…
В Україні — колисці Білої цивілізації — було спалено, зруйновано і спаплюжено все, що стосувалося Божественної мудрості — недогарки залишились тліти у народній пам’яті лиш у вигляді казок, пісень та традицій. Загуміння Орійської ойкумени постраждали менше і тому в Індії збереглися Віди і похідні від них Пурани, які були відчитані в Європі лише наприкінці XVIII століття, а усвідомлені — лише в наші часи, після “наукового прогресу” ХХ ст. та його життєвбиваючих наслідків…
А до цього часу майже 2000 років панував беззаперечний авторитет “книги книг”, де на першому листку Берешіт розповідалась примітивна байка про те, як у 3671 р. до н.е. Єлохіми (група богів, а не Яхве) шість діб творили життя з порожнечі… Для багатьох в Україні вона актуальна і донині…
Створення світу по-орійськи…
Відична наука оперує непростими поняттями, істинний зміст яких розмито тисячоліттями і тривалим перебуванням в чужинському середовищі, ще й в атмосфері конфліктів між конфесіями, які виникали на грунті Відичної Мудрості… Відповідно, сотні і тисячі назв одного і того ж явища, чи імені Творця вносили плутанину в уми часто недолугих і неосвічених нащадків чи епігонів. Але мудрість тому і є мудрістю, що, незважаючи на усі ворожі чи об’єктивні виверти, вона спроможна пронести у часі зерно Істини…
Отже, за кілька тисяч років перед їхнім біблійним “створенням світу” наші “язичницькі предки-дикуни”, як їх хочеться уявляти сучасним “академікам від історії”, вже чітко знали, що наша Земля була створена сферичною 4.320.000.000 років тому назад (цифру у 4,5 млрд років “європейська наука” несміливо озвучила лише кілька десятиліть тому). Орійські Віди в індоарійській інтерпретації називали цей період як “день Брахми” (на наших теренах — “день Сварожий”).
Ключова фраза 1-го розділу Вішну-Пурани (далі — ВП) така: “ Світ виник від Вишнього і перебуває в Ньому. Вишній — творець існування і передбуття світу, Він — світ...”. Практично на цьому можна було б і закінчити, але чисто формально хотілося б показати ту неймовірно високу ступінь розуміння життя нашими Орійськими Предками, проти яких ми — всього лиш гібридизовані і дегенеровані “правнуки погані”.
“… Хто зможе описати недоступного відчуттям Пурушу, вищого Атмана, що перебуває в кожнім індивідуальнім атмані; позбавленого відмітних ознак форми, кольору й іншого; що не піддається загибелі та вільного від старіння, зростання і народження; що існує завжди і єдиного?! Він — скрізь, і тут (у цьому світі) живе в усьому/…/. Він — вищий Брахма, неминущий, непороджений, нетлінний, вічний, його споконвічний образ єдиний і не підлягає зникненню, він незаплямований! Він — усе, його споконвічний образ — проявлена і непроявлена (протоматерія), він перебуває в образі Пуруші й в образі Кали…/…/ Ці образи — протоматерія, Пуруша… Кала, розгортаючись (як зовнішній світ), становлять причини існування, утворення і кінця світу, є вищою маніфестацією (Атмана) і буття...” (ВП, р.ІІ).
“Протоматерія”, згідно ВП — “... існуюча і неіснуюча, незнищенна, сама собі слугує опорою, безмежна, нестаріюча, позбавлена ознак форми /…/ вона — лоно світу, наділена трьома якостями, не має початку, вона — джерело і притулок світу, вона породжує все на початку і поглинає все при загибелі”. Коли ж замість поняття “Пуруша” підставити його розшифровку “… внутрішнє духовне начало, що існує в кожному явищі, істоті, предметі...”, замість “Атман” — “найвище психофізичне джерело буття, персоніфіковане у Бозі...”, замість “Брахма” — “… творча енергії єдиного Бога, іпостась Творця зовнішнього світу…”, замість “Кала” — “… теїстична персоніфікація часу, як векторної спрямованості від початку творення до його завершення …” (з коментарів Лосової Т.К. до ВП), то ми зрозуміємо, що наші славні Пращури у “добрі трипільські часи” розуміли поняття Бога і створення світу набагато глибше і змістовніше, ніж більшість визнаних клерикалів та академіків разом узятих…
Орійським волхвам-друїдам-брахманам вже тоді було відомо про розгортання нашого Всесвіту з єдиної точки (яйця), як еманації єдиного Бога (Атмана, Рода, Отця Небесного) у недоступній людській свідомості багатомірності і різноплановості. Згідно алгоритму розгортання за “Атманом”, “Пурушею”, “протоматерією” слідували — “великий принцип творення”, “свідомість”, “самосвідомість” і “першоелементи”.
“… Великий принцип творення обгорнутий сутністю протоматерії і як зерно (оболонкою); від великого (принципу творення) народжується самосвідомість/…/. Джерело першоелементів, спонукане до творення, володіє танматрою (субстанцією, наділеною здатністю до розвитку — авт.) творення; потім від танматри звуку зародився простір, наділений ознакою звуку. Джерело першоелементів огорнуло танматру звуку і простору. Простір, пробуджений до творення, породив танматру дотику — і з’явилося могутнє повітря, сполучене з якістю дотику. Простір разом з танматрою звуку огорнув танматру дотику — і ось повітря, спонукуване до творення, породило танматру образу (форми і кольору — авт.). (Потім) від повітря виникло світло, ознакою якого вважається образ; танматра дотику і повітря огорнули танматру образу. Світло, спонукуване до творення, породило танматру смаку, і тоді з’явилися води, яким є властивий смак. Танматра образу огорнула води, наділені танматрою смаку; води, спонукувані до творення, дали народження танматрі запаху. Далі від них виникла сукупність (першоелементів), вищою якістю якої є запах...” (ВП, р. ІІ), — вважали наші Пращури багато тисяч років тому, причому сучасні слова не цілком відображають глибину тодішніх понять, базованих радше на інтуїції, а не на аналізі…
Новостворювані оболонки (першоелементи простору, повітря, вогню-світла, води і землі), породжуючи одна одну, сформували “світове яйце”, в якому містилися різнопланові світи і “... в цьому яйці, о брахман, були гори, континенти, океани, планети, світи, боги, асури і люди./…/ І тут (у яйці) сам вічний Правитель Всесвіту Харі, увійшовши в Якість Пристрасті, стає Брахмою, приступаючи до створення цього світу. Незмірно могутній Бхагаван Вішну, володіючи Благістю, направляє створене відповідно до юг (часові проміжки кальпи — авт.) аж до кінця кальпи (період від початку до кінця світу — авт.). Джанардана, спонукуваний Зашкарублістю, приймає наприкінці кальпи образ Рудри, (стає) грізним і пожирає всіх істот. /…/ Так єдиний Бхагаван Джанардана виконує призначення Брахми, Вішну і Шиви — творити, зберігати і руйнувати світ...” (ВП, р. ІІ)
А ревні захисники монотеїзмів повинні знати, що перераховані вище багаточисельні в їхньому розумінні імена начебто “богів” є просто різними назвами проявів, енергій та іпостасей єдиного Вишнього Бога, розуміння якого наші славні Предки мали задовго до сучасних бажаючих монополізувати Істину…
© Юрій ПЕРЕТЯТКО, 2011
(уривок з книги “Ода Оріям”, скорочено)