Наближається час фіналу — впаде завіса, погасне світло;
Нарешті скінчиться ця вистава і ми вийдем на свіже повітря,
Щоб побачити зорі в безмежному небі
І ніколи більш не повертатись
В цей задушливий зал…
Буде згадувати нам огидно нудну гру бездарних акторів,
І банальний паскудний сюжет, і загиджену сцену,
І постійний перформенс в куточку буфету,
Де у власній блювотині спить
П’яний в дим Режисер…
Аплодисментів ніяких не буде — це все обман для простодушних,
І грошей за квитки не повернуть слуги товстого Карабаса,
Нам плювати на втрачені кошти і час,
Ви шукайте придурків десь інде…
Не побачите нас…
Ніколи не повернемось, ніколи не повернемось….
© Юрій ПЕРЕТЯТКО